Історія школи

Нарис з історії Кухченської школи

Школа і вчитель... Два обереги, які споконвічно стоять на сторожі духовності, освіченості, культури підростаючих поколінь. Історія будь- якого села починається з історії відкриття в ньому школи, а школа, звичайно, починається з учителя. Школа, яка стоїть в центрі Кухче, стала рідною і близькою для багатьох поколінь кухчан. Адже тут минули і проходять їх найкращі роки життя: дитинство, юність, молодість. Це - Кухченська загальноосвітня школа I-III ступенів.

Тисячі випускників вирушили з неї у життєвий вирій, залишивши в невидимих духовних нішах гамірне відлуння дитинства.

Кожен учень - це неповторна доля, в одних - світла, чиста і щаслива, в інших - складна, непроста. Але, як би не склалося життя, кожен з нас пам'ятає і згадує своїх шкільних друзів, учителів, подумки повертаючись на шкільний поріг, в рідний клас, де залишилось те, чого не можна змінити. Це - історія, написана самими учнями і вчителями. І святий обов'язок кожного пам'ятати, оберігати і продовжувати її у своїх дітях і внуках.

На одному із стендів кімнати- музею Кухченської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів написано таке:

1940 - 1941 - діє початкова школа в найманому приміщенні. Учителі О. Г. Верба і Є. М. Чередник.

1946 - 1950 - діє початкова чотирикласна школа, перші в ній вчителі: Кучерешко Н. М., Квітка Г.П., Козік М. П., Гриценко М.Й., Нежива Ф. Г.

1950 - 195 - школа починає роботу у власному приміщенні ( 3 кімнати).

1950 - 1953 - школа семирічка, директори: Іжевська О. Г., Ближко М. Р., Самар Л. Г.

1953 - перший випуск семирічки, 38 учнів, класний керівник Гулаг - Мінер Н. Г.

1966 - введено в дію новий корпус школи.

1968 - перший корпус десятирічки, 20 учнів, класний керівник Войчишин - Смужевич О. О.

Директори:

Соколовська Я. Н. - 1953 - 1978

Соломко А. М. - 1978 - 1979

Коломієць М. І. - 1979 - 1983

Колошинський М. Л. - 1983 - 1992

Кучерешко О. Л. - 1992 - 2014

Погорілець Н. М. - 2014 -

За вищезазначеними скупими рядками криється титанічна праця кількох поколінь кухченських педагогів, які, вселяючи в душі своїх вдячних учнів розумне, добре, вічне, сприяли зростанню їх добрими, працьовитими, щирими українцями - патріотами села.

У селі до 1940 року мало хто вмів писати. По селах, коли на Україні панувала Польща, були деякі школи. Але ці школи дуже відрізнялися від

теперішніх шкіл. В нашому селі школа містилася в найманому приміщенні, в

одній кімнаті. Навчали дітей польською мовою. В школу щодня приходив піп, якого учні дуже боялися, бо він часто карав їх. Після закінчення сільської школи ніхто не йшов продовжувати навчання далі, бо не було чим за це заплатити.

І у 1940 році на зміну польській школі прийшла початкова радянська ( українська ) школа. Старожили твердять, що таку школу організували в селі Кухче молоді вчителі: Олексій Верба та Євгенія Чередник. Вони обладнали під школу приміщення корчми, що була діючою в роки польської окупації. Початкова школа Олексія Верби та Євгенії Чередник мала два класи - комплекти, в яких у дві зміни навчалося 80 учнів.

Важко навіть уявити, які перші щирі педагоги - українці Олексій Верба та Євгенія Чередник справлялися з класом- комплектом, в якому було аж чотири десятки учнів. Попрацювавши в Кухче лише протягом довоєнного року, ці вчителі навіки залишилися в па*мяті кухченців як такі, що любили своїх вихованців і були водночас дуже вимогливими до них. А ще пам'ятають про цих вчителів, як справжніх спортсменів, які залучили до щоденних занять фізкультурою не тільки хлопчиків, а й дівчаток. Можливо, це й допомогло і вчителям, і учням витримати воєнне лихоліття, іншими словами, допомогло вижити. Та в воєнну початкову школу улюбленці кухченської дітвори не повернулись.

Історію повоєнної Кухченської школи ( в 1946 - 1950 рр. школи початкової) започаткували молоді вчительки Надя і Галя ( офіційна назва Надія Микитівна Кучерешко і Галина Павлівна Квітка). Саме їм районний відділ освіти наприкінці серпня 1946 року доручив організувати початкову школу на території Кухченської сільської Ради. Допомогли їм в цьому батьки майбутніх учнів: Погорілець Євгенія та Краснюк Кузьма під класні приміщення виділити в своїх будинках найбільші кімнати, інші батьки принесли столи і лавки. Сформувалося аж чотири різновікових початкових класи, 7-8 річні діти навчалися в першу зміну, старші діти - в другу зміну. Навчання старших дітей завершилось через чотири роки, молодші за віком діти продовжили навчання в семирічній школі. З 1947 - по 1951 рік Квітка Галина Павлівна працювала в організованій нею початковій школі в селі Новосілля, доки її не з»єднали з Кухченською семирічною школою, директором якої в 1953 році стала жінка, яка присвятить кращі роки свого життя організації освітньої роботи на території Кухченської сільської Ради. Це шанована кухченцями ( і не тільки ними ) Гродська Ядвіга Нарцизівна . ( На прохання випускників школи Ядвіга Нарцизівна написала свою біографію).

« Я, Гродська Ядвіга Нарцизівна народилася в 1926 17 жовтня 10 кілометрів від міста Проскурова, тепер Хмельницький.

Батько з братом заробили в місті Хмельницькому гроші і купили невеликий хутір. Там був будинок на дві половини, невеликий ліс, ставок, кожний мав своє господарство, поле. В нашій сім»ї були три дівчинки і один хлопчик, у

дядька - три дочки.

Наступили тридцяті роки. В сусідньому селі побудували школу, а покрити не було чим. Начальство дало розпорядження знімати жесть з хат. А наш будинок був покритий жестю. Жесть зняли, але покрити чим- небуть іншим не дали, бо земля була передана лісництву. Одинадцять душ залишилися під

відкритим небом.

Дядько виїхав в Красноярськ, але і там його в 1937 році репресували і розстріляли. Дітям вдалося закінчити школу. Дві стали лікарями, одна - бухгалтером. Ми виїхали в Умань. Це були страшні тридцяти роки. Жити не було де. Валялися по коморах. Батько працював на залізничній дорозі, поранив ногу, довго прийшлося лікувати. В ті роки ходила страшна хвороба - малярія, і батько нею захворів. Трохи вилікувався, але вчепилася дизентерія. Мама завезла батька в лікарню, через кілька днів прийшла. То його не застала, він був вже похований.

Ми повернулися в Хмельницький. Маминому батькові повернули будинок( його виселили, бо начальству сподобався будинок), але то вже був не будинок, а хлів. Дідусю прийшлося починати все спочатку. Це були страшні роки не тільки через голод, але й репресії. До війни закінчила шість класів. В 1941 році німці захватили Хмельницький дуже швидко. 25 березня 1944 року Хмельницький звільнили. В 1945 році через дорогу на нашій вулиці відкрили педучилище, в яке я поступила і закінчила в 1948 році. В 1949 році поступила в Ровенський педінститут, а в 1952 році мене забрали в Зарічнянську школу завучем Згодом мені годин не залишилося . В Кухче на той час не було директора і мене послали директорувати в Кухче.Це було в 1954 році. В тому ж році в школу прийшов працювати Соколовський Михайло Адольфович . ми познайомились і в 1955 році одружились. Прожили мирне і щасливе життя 33 роки.»

26 років самовідданої праці , сотні вдячних дитячих сердець , кілька десятків вихованих нею з числа своїх учнів вчителів, значна частиня яких сьогодні є ядром педагогічного колективу теперішньої Кухченської школи - такий вагомий результат роботи Соколовської

( Гродської) Ядвіги Нарцизівни.

Впродрвж четверті століття Ядвига Нарцизівна щось добудовувала, перебудовувала, будувала. Найтяжче, як зізналась Ядвіга Нарцизівна, було будувати величезний дерев»яний корпус майбутньої середньої школи. Цей «довгобуд», започаткований у 1960 році, став до ладу 1 вересня 19666року, що дало можливість зробити перший набір в дев»ятий клас реорганізованої в середню кухченської школи. Саме цей перший набір є нашою гордістю: майже половина учнів отримала вищу освіту.

Випускниці 1968 року Дверман Віра Іванівна та Зінкевич Марія Станіславівна після закінчення Рівненського педагогічного інституту повернулися в стіни рідної школи, щоб все своє життя віддати улюбленій справі - викладанню української мови та літератури.

В рік їхнього випуску зі школи, педагогом - початківцем

Розпочав свою трудову діяльність випускник 1964 року Кухченської восьмирічної школи Колошинський Микола Леонтійович, в 1971 році став вчителем історії, а з 1972 року ще й військовим керівником. В 1975 році в Кухченську школу прийшла Тумаш Надія Миколаївна.

Вищезгаданим вчителям та колегам їхнього віку - випусками інших шкіл допомогли стати справжніми майстрами педагогічної справи мудрі поради та відкриті уроки Соколовської Ядвіги Нарцизівни , завуча Кучерешко Надії Микитівни, філологів Лебедчик Галини Феодосіївни та Смужевич Олександри Остапівни.

Пам»ятає теперішній педколектив таких вчителів - початківців: Остимчук Любу Андріївну, Марчук Надію Бенедиктівну. Можливо, завдяки їм ми маємо в школі надійний резерв вчителів початкових класів. Добрими словами згадують колег: Жолондієвську (Козік) Мотрю Пантелеймонівну, Погорілець ( Гриценко ) Меланію Йосипівну, Сидорчук (Квітку) Галину Павлівну.

Любили і поважали кухченські учні 60 - 80 років старших вожатих: Полюхович Галину Йосипівну, Охрімчук Ольгу Платонівну, Погорілець Любу Василівну та педагогів -чоловіків: вчителя географії Біська Кіндрата Олексійовича, вчителя трудового навчання і музики Соколовського Михайла Адольфовича, вчителя фізики і математики Марчука Устима Гнатовича, вчителя математики Кравчука Володимира Степановича, вчителя фізики і фізкультури Головачка Богдана Васильовича, вчителя фізики Гевкалюка Василя Васильовича, вчителів історії Соломка Антона Мколайовича та Смужевича Георгія Мефодійовича , вчителя російської мови та літератури Коломійця Миколу Івановича.

Добрі спогади про себе залишили також і молоді вчительки, які пропрацювали в школі лише по кілька років: вчителька математики Одерака Любов Петрівна, вчителька укр.. мови та літератури Мегер Марія Василівна, вчителька німецької мови Головата Беатриса Яківна, вчителька німецької мови Полюхович Олена Олександрівна.

Рідною домівкою впродовж більш як 30 років була кухченська школа для двох нерозлучних подруг: вчительки математики Паласюк Зіновії іванівни та вчительки музики і російської мови Гулюк Софії миколаївни. На даний час в селі проживають вчителі, які є на заслуженому відпочинку. Це: Смужевич Олександра Остапівна, Філіпчук Марія Назарівна, Лебедчик Галина Григорівна , Паласюк Зінаїда Іванівна .

«Бувають вчителі з природженим педагогічним тактом , які вміють під час уроків жити спільним життям усього класу, забувати про себе. Про свої власні турботи,радощі й тривоги. Кожний урок такого вчителя є розширенням розумового кругозору учня.» Ці слова Івана франка можна віднести саме на адресу вчителів-пенсіонерів, які зараз не працюють в школі. Склалося так, що ці люди змушені були піти на заслужений відпочинок, хоча довгий час їм хотілось повернутись до школи. Вони не мали ні високих почесних нагород. Їх не балували ні подяками, ні грамотам ,проте найбільшою нагородою для цих людей є теплі спогади їхніх учнів, випускників школи. А те, чого не допрацювали Марія Назарівна та Олександра Остапівна - допрацьовують через своїх дітей, які пішли по їхній стежині . Отож разом з ними наші пенсіонери заново переживають всі будні та свята шкільного життя.

На даний час в школі працюють батьки і діти: Соломко Антоніна Станіславівна та Окач ( Соломко) Людмила Антонівна, Марчук Любов Василівна та Марчук Руслан Іванович( вчитель малювання), Мінчук Оксана Адамівна та Панасюк (Мінчук) Людмила Іванівна, Кучерешко Ольга Леонтіївна та Кучерешко Діна Володимирівна (вчителька англійської мови) Багато поколінь випускників випустила зі стін наша школа. Щороку , в першу неділю лютого, за традицією до школи злітаються на вечір-зустріч колишні випускники , ті, які закінчили школу 10. 20. 30 років тому. Серед них є багато різних людей: з різним достатком, різні за професією, різні за місцем проживання, проте всі без винятку є чесним ,порядними, добрими людьми.

Проте наша школа може гордитись своїми випускниками. Серед випускників школи на даний час є начальник відділу освіти міста Рівного Харковець Василь Степанович; заступник начальники податкової міліції ДПА у Львівській області , кандидат юридичних наук Марчук Валерій Іванович.

Допоки будуть навчатися діти в школі, допоки приходитимуть до своїх вчителів колишні випускники, допоки всі ми пам»ятатимемо про вчителів, які нас навчали, якщо їх не буде серед нас, то буде жити у віках пам»ять про найважливішу і найпочеснішу професію - професію Вчителя.